Не іграми та кіно єдиними, так я подумав, коли читав книгу Ігора Сіліври “Воля: Спадок професора Пулюя”. Вона у світі стімпанку. Саме у цей момент прийшло якесь таке розуміння, що я пропускаю величезний пласт усього крутого – книги.
Одразу за цим я поспішив виправитись та надіслав запит автору книги, що читав. Тож перед вами цікаві цікавинки про те, як письменники-фантасти пишуть свої твори, як йде сам процес, звідки натхнення та як впливає зовнішній світ на творчість.
Перші оповідання ви почали писати у школі. Яке воно було, перше, про що? Чи залишилось воно у серці назавжди? (наприклад у мене була перша проба пера у університеті, коли писав просто свої думки, ніколи його не забуду, як згадування про події та те, що мислення людини може змінюватись)
Ні, не пам’ятаю. У мене було кілька хвиль коли я брався писати, щось певне можу пригадати тільки про оповідання “Епоха пари”, яке потім стало першим розділом роману “Цепелін до Києва”. Це його наважився подати на конкурс “Зоряна Фортеця” і там несподівано зайняв друге місце. Власне це було перше визнання, тому й запам’яталось.
Чому саме стімпанк? Не найпопулярніша тематика зараз, а у 2011, коли вийшов “Цепелін до Києва”, тим паче.
Далеко не тільки. Стімпанк – не більше, ніж інструмент. Коли починав писати оте оповідання яке потім увійшло в “Цепелін” (до речі, в першому варіанті власне цепеліну там не було взагалі) то починав із фантприпущення. Решта виросло з цього по мірі вибору інструментарію. Якщо розібратись, “Цепелін” виріс собі із цілком науково-фантастичного припущення (яке повністю розкрилось саме в твердій космічній НФ “Межа людини”).
От тільки придуманий світ вийшов настільки об’ємним, що його вистачило на 5 романів поки сказав все, що хотів. Саме так: “Цепелін до Києва”, “Край”, “Архіпелаг”, “Межа людини”, “Фактор світу”. І, загалом, все, що я задумував сказати, я вже сказав, наступні романи (в тім числі “Воля: Спадок професора Пулюя” та іще один, поки не виданий під умовною назвою “До зірок”), уже не пов’язані з концепцією “Цепеліну”.
У романі “Архіпелаг” ви відходити від стімпанку і дещо змінюєте і закони світу, і, навіть, наукові критерії, якщо можна так висловитися. Мова про те, що у цьому світі немає нафти та наука сконцентрована саме на дослідженні минулого для “нових відкриттів”. Це ковток свіжого повітря, спроба іншого формату?
Ні, законів світу я там не змінюю. Та й не відходжу особливо, там розвиток концепції, що була розпочата в попередніх романах: “Цепелін” та “Край”. Наступний роман, “Межа людини”, яка є чистою космічною НФ – теж розвиток цієї ж концепції. Всі романи можна читати окремо, проте виросли вони з одного кореня і з одного фантприпущення. Все це повністю розкривається в “Факторі Світу”.
Завжди було цікаво, як письменники вигадують усе фантастичне, що є у їх творах. Як ви це робите? У чому джерело натхнення?
Е… важко сказати. Насправді саме придумок у мене не так багато. Вигадую саме концепцію, а потім, по мірі вмінь, знань та таланту пробую уявити як виглядав би світ за нових умов.
Наприклад, вернемось до “Цепеліну”.
У світі відсутня електрика.
- Як саме вона відсутня? Блискавки відсутні теж? А нервова активність, вона ж електрична? А коти іскрять? Так, без котів ніяк. Та й без гроз якось не дуже. Гаразд, саме фізичне явище присутнє, просто його не використовують люди. Тоді:
- Чому вона відсутня, якщо сам процес в природі є. Люди не здогадались, не винайшли? А чому?
О-кей, гугл…. Шукаю випадки, коли люди не здогадувались про очевидне. Ага, от і от. Наприклад, паливні елементи Жако були винайдені ще понад 100 років тому. Але наукове товариство заявило, що це антинауково. Як результат – дослідження не профінансували. Через сто років було офіційно визнано свою помилку. Але ці сто років паливні елементи не розвивались, а розвивались бензинові двигуни. (Це якщо забути відомий висновок Паризької Академії Наук, що каміння не може падати з неба). Отже, таке буває. Значить є якась штука, яка заважає людям винайти певні речі (електрику). А що буде, якщо хтось здогадається?… Копаємо далі.
Тесла. Відомий геній, кажуть він винайшов дуже багато, але свою лабораторію він спалив. Разом із кресленнями. А перед цим демонстрував неймовірні винаходи, які досі не відтворили. Так, записуємо. Ще випадки ще…
Отже, відповідь на друге питання буде така: кожен, хто торкається таємниці… з ним щось трапляється. А наука та технології розвиваються по іншому шляху, безпечному. І тоді…
- Як саме тоді виглядатиме світ?
Електрики немає. А що є? Парові двигуни – будуть. Бензинові… ні, там уже є запалення. Будуть дизельні, та й то не одразу. Авіація… дирижаблі будуть. Літаки – дуже пізніше, дизельні і парові літаки в реальності були, але як одиничні випадки. Все ж бензиновий двигун легкий та потужний, на відміну від згаданих. Який ще був транспорт? Гіромобілі були. Метро… було, до речі, хоч паровоз в метро – таке собі задоволення. Тому монорейкові естакади. І так далі.
В результаті маємо: паровози, дирижаблі, гіромобілі, механічні обчислювачі… результат: стімпанк. Свій світ, своя історія. Тобто, наступний пункт.
- Історія. Будемо вважати, що історія цього світу до 1800 року мало відрізнялась. А далі? На які процеси електрика особливо вплинула?
Титанік, от без електрики б не потонув. Це взагалі був міцний корабель, він мав 7 водонепроникних відсіків. І утримався б на плаву навіть при затопленні трьох із них. Проте, побачивши айсберг, капітан по телеграфу віддав команду повернути руль. І Титаніку пропороли весь борт, всі водонепроникні відсіки. Але, якщо електричного телеграфу немає, то команда б не встигла дійти до рульового ‒ корабель велетенський. І зіткнення було б боковим. Були б великі пошкодження, але, найімовірніше (і моделі це підтверджують), корабель би не затонув. І увійшов би в історію як тріумф технології. І, взагалі, це інша історія, інший світ, але все ж…
- Ну гаразд, все пішло по іншому шляху. Виходить світ стімпанку, нехай. А що трапиться, якщо хтось все ж відкриє заборонене?
От про це й написав оповідання. А щоб повністю описати хто саме забороняє, як і чому ‒ довелось писати роман. І ще один. І так п’ять разів.
“Спадок професора Пулюя” – книга, що вийшла під час війни та, поки що, та єдина, що я почав читати. Вона у “чужому” світі, який вигадала інша людина. Ідея написання ваша, чи запропонували, як це відбулося? Писали під час війни, чи вже все було готове?
Це цікава історія. Почалось із того, що Воля презентувала концепцію свого коміксу якраз поруч зі мною, коли я презентував свій перший роман. А візуально світи настільки подібні, частину ілюстрацій можна просто перенести, без змін. Тоді ми й познайомились. Потім весь час зустрічались на різних заходах. Ідея зробити щось спільне виникла майже одразу, але творці – ревниві. Обмеження на акт творіння дуже часто можуть знівелювати сам акт. Тут можна було б сказати щось пафосне про підрізання музі крил, але не певен, що у мене це вийде досить гарно. Та, по суті, саме так і є.
Проте цього разу схожості в світоглядах було більше, ніж відмінностей і нам вдалось домовитись. Та й обмеження від Волі були дуже невеликими і логічними: “Щоб не було суперечностей та логічних конфліктів із вже створеним”. (Щоправда, потім появилось інше, не менш логічне, але не таке очевидне обмеження: “Щоб не було конфліктів із задуманим, але ще не виданим”. Тому вампірів у романі так і не зустрінете).
А ще було цікаво докласти зусиль до цього чудового світу. Так, мабуть, буває не тільки в мене: читаєш і хочеться щось поправити, доробити, розширити. Так появляються фанфіки. А тут – можна взяти й насправді доробити! Та так, що це увійде в канон світу. Як не скористатись такою нагодою?
Які подальші творчі плани? Вже щось пишете нове чи може просто з’явилася ідея? Якщо таке є, буквально пару слів, які зараз можна сказати.
Є написаний, але не виданий роман – космоопера. З космічною імперією, піратами, бунтівними герцогами, боями на сокирах (світлові мечі – надто банально), абордажами космічних кораблів… Щось таке а-ля Гамільтон “Зоряні королі”. Роман закінчено начисто 23 лютого… і добре, бо зараз я б не зміг його закінчити. Видаватись, напевне, буде вже після перемоги, зараз він трохи не того настрою.
Попередні роки, поки працював над романами, виникало купа ідей, які конспективно записував і відкладав “на потім”, щоб не відволікатись. Зараз зрозумів, що на щось велике, мабуть, не здатний, а от деякі речі треба завершити. Дістав того записничка (насправді це файл на гугл-доксах) і почав працювати. Тому цей рік – рік оповідань. Одне із них, до речі, щойно опубліковане в журналі Universe Space Tech. Дуже раджу – це один з небагатьох українських науково-популярних журналів.
Ну і те, актуальне, що саме зараз відбувається, коли я пишу це питання: війна. Як вплинула на творчість, книгу, може життя? Як склалася ваша історія під час війни?
Не думаю, що моя історія відрізняється від багатьох інших, чи що вона є якось цікавою. Особливо в тилових Чернівцях.
А як саме війна відобразилась на творчості ‒ це ще буде видно. Написання роману це тривалий інерційний процес, інколи від задуму до його реалізації (не кажучи вже про вихід на папері) проходять роки. Судити про зміни можна лише постфактум.
Перше, що хочете зробити після закінчення війни? Особисто я поїду до спаплюжених міст, від дому, до Херсона, а далі у Ялту
Після Перемоги – обов’язково поїду на який конвент. Ляжу спати не перевіривши тривожного чемоданчика. Хоча, напевне, таки перевірю, тривожність вона нікуди раптом не зникне.
А. І обов’язково зніму ввімкнену на час війни самоцензуру.