Текст написано мною у 2021 році після подорожі автора у Зону відчуження для одного з міських сайтів Дніпра. Грошей за нього я не отримав і не бажав, тому перекладаю його українською і викладаю тепер вже на своєму сайті. Переклад зроблено за допомогою гугла, тому доки я повністю не вичитаю його і не відкорегую, це речення буде тут. Фото заливаю окремо, бо їх дуже багато і всі банально не вмістяться на сайт, тому тут тількі най-най + пара відео.
Майже кожен українець, як і мешканець ближнього зарубіжжя та й усього світу, напевно, знає про те, що в Україні є Чорнобиль. З цим місцем пов’язано багато історій, правдивих та вигаданих. Гра Сталкер розповідає про паралельний всесвіт, де після першого вибуху стався другий, а після нього викиди, мутанти, сталкери та інше. Фанатські книги доповнюють цей всесвіт історіями окремих сталкерів.
У 2019 році телеканал HBO випустив серіал “Чорнобиль”, який показує безпосередньо про вибух та долю людей, які жили поряд і брали участь у ліквідації наслідків.
У цій статті ми розповімо про те, як справи насправді в 2021 році в цьому місці і що чекає, що купили квиток на екскурсію в Зону.
Трохи історії
26 квітня 1986 року стався вибух на 4-му реакторі (4-му блоці) Чорнобильської атомної електростанції. Цю дату знають усі, хто так чи інакше цікавився подією. Але не багато хто знає, що це не перший інцидент на станції. Перший стався під час будівництва третього блоку. То була пожежа. Про якісь критичні наслідки та жертви достовірно не відомо.
Крім цього, 9 вересня 1982 року відбулося руйнування тепловиділяючої збірки та аварійний розрив технологічного каналу № 62-44 на 4-му блоці ЧАЕС. На цей раз було заражено багато територій, на ліквідацію знадобилося близько трьох місяців. Про жертви також невідомо. Але є інформація, що з пригоди були зроблені висновки, а також конструктивні та технологічні зміни, щоби подібне не повторилося.
На момент аварії 1986 року в експлуатації було вже чотири блоки станції та будувалися ще два, вони так і не були запущені.
Як же таки потрапити до Зони відчуження
Все досить просто, потрібно купити сертифікат на екскурсію в одного з “операторів”, кількість яких є досить великою. Вартість на момент написання матеріалу становить 1400 грн. У цю суму входить трансфер із Києва до Зони та назад, плюс екскурсія з гідом.
Тому варто подбати про варіанти дороги до столиці та назад самостійно. Квитки на поїзд у поєднанні з кондиціонером коштують 680 грн. Молодій людині не складе особливих проблем виїхати з Дніпра у п’ятницю ввечері, встигнути поснідати і о 7:30 сісти у спринтер на Хрещатику, який і буде подальшим засобом пересування на весь період екскурсії.
Кожного туриста заздалегідь попереджають про спеціальну форму одягу. В ідеалі, більша частина шкірного покриву має бути закритою. Тобто одягнути доведеться довгі штани, кросівки та сорочку з довгим рукавом. У взутті та нижній частині гардеробу винятків не може бути – шльопанці та сандалії не підійдуть, як і шорти зі спідницями. А ось з верхньою частиною можна і сачканути, хоча тут уже на розсуд кожного та його ставлення до радіації загалом. За інструкцією потрібен довгий рукав, але співробітники при в’їзді до 30-кілометрової зони дозволяють залишатися у футболці, знявши сорочку.
Трохи інформації та міркувань від автора на тему одягу. Взуття дійсно варто одягати закрите, як і довгі штани. У спеку краще їхати у футболці (майка не підходить), але при цьому сорочку мати з собою обов’язково, як і головний убір. Чому так? На шляху вам зустрінуться справді “гарячі” місця, де краще взагалі ні до чого зайвий раз не торкатися. Групу автора на одній із зупинок для огляду визначних пам’яток застиг дощ. Хоча за прогнозом була спека 33 градуси і жодного натяку на опади.
Отут і знадобилися кепка з сорочкою.
Подумки потрібно бути готовим розлучитися з будь-якою частиною гардеробу, оскільки радіоактивна частка може бути піднята невдалим рухом ноги разом із пилом і осісти як на ногах, так і на голові. При проходженні дозиметричного контролю вам, звичайно, запропонують запрати річ, але тут вже на розсуд кожного. Особисто я їхав зі зміною і планував розлучитися з кедами та брюками на виїзді, що було пророблено в туалеті на КПП.
При посадці в екскурсійний автобус вам запропонують замовити обід у місті Чорнобиль, в одному з трьох кафе, місце може вибрати група, але краще прислухатися до думки екскурсовода – якість їжі не в’їзд хороша, а ціна не особливо і маленька – 225 гривень з особи. Перекушування можна брати і з собою. Також за 200 гривень можна взяти в оренду кишеньковий дозиметр.
Прям для збереження життя він вам не знадобиться, оскільки групи по 8-10 чоловік і за всіма уважно стежить за гідом. А ось для себе буде цікаво та пізнавально.
Дорога до Зони
Від Хрещатика до першої зупинки на шляху до Саркофага – КПП Дитятки 113 кілометрів. Це приблизно дві години колії з однією зупинкою на заправці. Сходити в туалет, купити води, перекус і т.д. Перший інструктаж з техніки безпеки проходить саме в ці години дороги.
Що важливо знати:
1. Не варто торкатися ні до чого в принципі, включаючи дерева, кущі та землі. Не кажучи вже про фрукти та овочі. Найпростіше радіоактивні речовини вбираються саме рослинністю та ґрунтом.
2. Наступати на мох не можна. Це природна губка і потривоживши його, можна отримати набір радіоактивних частинок ще на початку шляху.
3. У Зоні не можна заходити до будинків – вони вже на межі руйнування і майже всі перебувають в аварійному стані.
4. Сувеніри, крім тих, що продаються у магазинах, брати категорично заборонено.
5. Хоч майже вся територія навколо поцяткована стежками, втрачати з уваги групу та екскурсовода не варто. Можна заблукати і залізти туди, куди не треба.
6. Фотографувати можна все, окрім самих пропускних пунктів, яких досить багато та працівників цих КПП. Сам саркофаг має лише один план, де можна робити фото. Це все режимні об’єкти.
7. Куріння лише у дозволених місцях – можна вдихнути щось зайве.
8. З туалетом та сама історія – лише у зазначених місцях, до речі, їх небагато, але вистачає.
9. Якщо взяли перекус із собою, їсти можна лише в автобусі чи їдальні. До напоїв у тарі з вузьким шийкою це не відноситься.
Майже все асфальтове покриття на шляху замінено до приїзду нинішнього президента, присвяченого 35-річчю аварії на ЧАЕС, тож поїздка досить комфортна.
На КПП Дитятки гід реєструє транспорт, на якому в’їжджаєте кожного члена групи. При цьому видаються одноденні перепустки, які можуть вимагати на будь-якому пункті на дорогах Зони. Поки відбувається реєстрація, можна купити сувеніри – значки, магніти, рюкзак сталкера, протигаз, індивідуальний дозиметр, костюм хімзахисту (такі, як бачили на ТБ при Ковіді). Ціни дорожчі, ніж скрізь. Магніти від 40 грн., дозиметр – 6-8 тисяч грн.
Зі зручностей тут можна перекурити і сходити в один з двох туалетів. Перший – біологічні кабінки до шлагбауму, другий – нормальний, без запахів, за шлагбаумом.
Першим пунктом зупинки на шляху від КПП Дитятки до КПП на позначці 10 км стає село Залісся. Це, в минулому, велике поселення, де зараз залишилися лише кинуті напівзруйновані будинки і навіть кілька автомобілів, які не дозволили взяти з собою при переселенні. Колишні широкі асфальтовані дороги перетворилися на вузькі стежки, на найбільших із них важко розійдуться троє людей. Більшість будинків важко помітити в нетрях, як зі стежки, так і з самої дороги. Відразу залишився пам’ятник воїнам Другої світової війни. Дивно, але на площі перед ним викошена трава і немає натяку на кущі.
Чорнобиль
Саме місто було збудовано задовго до аварії та самої станції. Перші згадки датуються 1193 роком. Його населення на момент аварії налічувало близько 13 тисяч людей.
Нічим не примітне мале місто неосяжного на той час Радянського Союзу, що набуло сумної слави після подій 1986 року.
Всупереч уявленням, місто живе, в ньому проживає до півтори тисячі людей одночасно. Це працівники самої станції та службовці інфраструктури. Дивно бачити у 2021 році місто без реклами та строкатих вивісок закладів. Тут є кілька магазинів та навіть кафе з готелями. На дорогах трапляються рідкісні автомобілі, автобуси і навіть пішоходи.
Люди живуть тут вахтами два тижні, потім зміна. Живуть вони у невеликих п’ятиповерхівках, дуже схожих на гуртожитки. Місто чисте та просторе.
У невеликих магазинах можна купити продукти та навіть значки радянських часів. Особисто у автора виникла проблема з розрахунком за куплену воду (Моршинська, півтора літри – 18 грн.): продавець не мав здачі, довелося розплачуватися карткою. Так-так, місто не позбавлене комфорту в цьому плані. Тут є навіть банкомат та термінал для переказу грошей.
Основними пам’ятками міста, з погляду туриста, є Пам’ятник ліквідаторам, який був збудований рідними та близькими самих ліквідаторів. Ангел та експозиція роботів, які брали участь у зборі графіту на даху 4-го блоку. Вони дезактивовані і не фонують, але старанно захищені парканом.
Одне з кафе називається “Пікнік на узбіччі”. Це пряме посилання до однойменної книги братів Стругацьких. У ній дуже багато схожого із самою ситуацією та й зі світом Сталкера, створеним розробниками гри. Так місцеві намагаються привернути увагу до свого закладу.
Після обіду о 13:00 відкривається десятикілометрова зона. У ньому життя немає. Тільки працівники станції та чергові КПП. Тут же знаходяться основні пам’ятки.
Після 13, оскільки на станції проходять роботи, пов’язані з її виведенням з експлуатації. У тому числі й перевозом небезпечних речовин у збудоване поруч сховище. Робота, за словами гіда, дуже копітка і не терпить помилок. Саме тому туристів і не пускають, щоб не заважали та не відволікали.
Перед самим саркофагом є дві зупинки: місце, де видно майже всі споруди станції: об’єкт “Купол”, 1-3 блоки станції та недобудовані 5,6, недобудовані градирні цих блоків та охолоджувальний канал. Друга зупинка – це залізничний міст через цей канал, в якому водяться ті самі соми-мутанти, які з’їдають батон за один рух щелеп.
Правда зараз соми не такі й величезні і нам довелося побачити лише одного, зате у великій компанії інших риб.
Серце Зони – четвертий блок Чорнобильської атомної електростанції
Він видно за кілька кілометрів. Через купол, який тепер височіє над самим блоком. Будова дійсно приголомшлива своїми масштабами. Особливо, якщо врахувати, що будувався цей саркофаг поряд із безпосереднім місцем аварії та надалі накрив його. Фотографувати можна лише з одного запропонованого ракурсу. Хоча злих охоронців зі зброєю довкола немає. Але співробітники станції, що знаходяться в господарських будівлях, можуть звернути на вас увагу в непотрібний момент. Що за цим слід не відомо, але й автор та іноземні гості грішили.
Прип’ять
Знаходиться за три кілометри від станції, оспіваний іграми, десятками книг та модифікаціями до ігор. 47 тисяч мешканців. Це місце змушує тремтіти серце будь-якого сталкера. Воно не порівнянне за атмосферою з жодним з інших покинутих міст. Тут знаходяться ресторани, готелі, пам’ятники та парк атракціонів з електро-автомобілями та колесом огляду, замальовки яких з’являються перед очима при згадці слова “Чорнобиль”. За часів аварії це було молоде місто для співробітників станції. Жити в ньому мріяли всі, хто був пов’язаний із галуззю. На будівництво не шкодували коштів. Набережна та катери “ракети” на ній, ресторани, кінотеатри та перший у СРСР Супермаркет, саме супермаркет, а не якесь інше найменування.
Нині тут не живуть люди і серед заростей уздовж дороги важко розглянути багатоповерхівки житлових будинків. З мешканців лише графіті на стінах і собаки, їх тут кілька і постійні відвідувачі знають їхні прізвиська. Тварини дуже доброзичливі, сильної уваги до людей не виявляють не пробуючи пеститися. Частування приймають прямо з радістю, іноді навіть йдуть попереду екскурсійної групи, показуючи дорогу. Тварини досить великі, можливо так вплинуло місце існування.
У Прип’яті багато місць, куди ходять екскурсії.
1. Кафе “Прип’ять” на набережній, зі своїм виходом до річки та причалом.
2. Центральна площа, де за будівлею міськради можна оцінити блиск того часу. Тут знамениті готелі, ресторан без назви і цей супермаркет.
3. Найвідоміше місце – парк атракціонів, де в “час пік”, можна застати велику кількість туристів (з нами було близько півтора десятка, фото не відображає справжньої кількості).
4. Парк техніки, яка брала участь у ліквідаційних роботах.
Є також місце, в яке не ведуть туристів – лікарня, в якій приймали перших ліквідаторів. Кажуть, що у її підвалі, де спалювали одяг, досі фон у десятки разів перевищує не просто звичайну норму, а ту, яка для зони норма (близько 0,40-0,70 мікрозивертів). Нас туди, звичайно, не пустили, але в інтернеті можна знайти відео спуску відчайдушних людей у цей підвал. Навіть по ньому можна відчути атмосферу безвиході та розпачу людей у ті дні.
Рудий ліс
При в’їзді до міста Прип’ять, де стоїть великий бетонний знак, через дорогу починається “Рудий ліс”. Рудим він став через опади, що пройшли одразу після аварії над ним.
Він просто засох і набув характерного хвоя кольору. На невеликому оглядовому майданчику на землі можна знайти місце, де радіація складає 50-60 мікрозівертів на годину. Що далі, за знаком, відомо лише найвідчайдушнішим і тим, хто вірить офіційним даним, які не завжди точні.
ЗгрЛС – “Дуга”
Дорога вздовж Рудого лісу і далі через звичайний ліс веде далеко від міста. Цей об’єкт не має жодного відношення до катастрофи, але додає таємничості усьому регіону. Величезне за своїми масштабами будова, приховати його, був покликаний вручну висаджений ліс і відстань від міста. На подив, сама споруда не фонує і туристи мають прямий доступ до опор.
Це частина мережі загоризонтних радіолокаційних станцій, що покривали весь СРСР. Нині збереглася лише ця. Ці станції були покликані фіксувати запуски міжконтинентальних ракет. Частково вона була побудована так неподалік міст саме через кількість споживаної енергії. Запитувалася вона від ЧАЕС.
Хоч об’єкт був замаскований під дитячий табір, але про нього знала майже вся Європа. Характерне постукування у радіоефірі пілоти західних країн прозвали “Російський дятел”.
На цьому одноденна екскурсія закінчується, якщо не брати до уваги два радіаційні контролю на КПП 10 кілометрової та 30 кілометрової зон. На обох окремо перевіряються транспорт та його пасажири. Транспорт вручну спеціальним дозиметром. А люди проходять через рамки, покликані засікти радіацію. Складається враження, що рамки не працюють.
Ми не помітили нікого, кого не пропустили. Але за словами гідів, ситуації бувають і наслідки щодо чищення та іншого не дуже приємні, аж до консультацій у лікаря.
Радіація загалом
Фото вище зроблено на Хрещатику для порівняння. Цифра на лічильнику показує значення вдвічі-втричі нижче максимально допустимої норми.
В рамках екскурсії можна знайти дійсно “гарячі” точки, де лічильник показує значення в десятки і навіть сотні разів, що перевищують норму в 0,30 мікрозівертів. Якщо не сходити з екскурсійного маршруту, то знайти перевищення норми радіації досить складно. Здебільшого перевищення норми приблизно вдвічі спостерігається в самій Прип’яті і неподалік саркофагу.
На тих же сходах біля кафе “Прип’ять”, з обох боків є місця, куди стікала вода, використана при деактивації цих самих сходів. Земля у цих місцях змушує лічильник Гейгера “співати”. А от якщо йти по центру сходів, то показання в межах норми для самого міста, що перевищує мінімальне випромінювання лише вдвічі.
Люк біля супермаркету показує 50,00+ мікрозівертів.
Так, навіть перевищення норми всього вдвічі не смертельно і серйозно опромінитися можна, якщо просидіти на такому місці кілька годин, але якщо просто проходити повз, небезпека мінімальна.
Найбільше в безпеці наголошується на тому, що радіоактивна частка може потрапити на одяг, шкіру або навіть всередину організму. Так що якщо не спати в гарячих місцях, не чіпати нічого, що цього торкання не потребує, не тупотіти ногами, не валятися на землі і не курити, де завгодно, все буде добре і хвилюватися особливо нема про що.
Загальні враження від поїздки, від автора
Є на що подивитися та про що подумати. На тих, хто любить всесвіт Сталкера чекає невелике розчарування: тут немає мутантів, аномалій і викидів, немає кинутих доріг багать, біля яких відпочивають сталкери під анекдоти та гру на гітарі. Атмосфера запустіння тут інша, хоч і частка небезпеки у ній є. Це місце – наука всім наступним поколінням.
Наука дуже проста: ігри з природою небезпечні і не буває “Мирного атома”. Людина не готова через свою сутність грати в такі ігри. Можливо, ніколи не буде готовий.
Ще дуже хотілося полазити по занедбаних будинках і, як у відео із соцмереж, знайти чиюсь квартиру, де хтось раніше жив, як ми з вами. Ходив на роботу, вирощував дітей. І одного разу цьому громадянину довелося покинути все і поїхати в невідомість. У кращому разі. У гіршому – втрата родичів, летальні проблеми зі здоров’ям через радіацію.
Дисклеймер
Усі спостереження, почуття та думки відображають особисте ставлення автора до місця та обставин. Всі фото та відео зроблені на свій страх і ризик, можливо, в обхід деяких правил.
Автор був у одноденному турі, але є й дводенні. Також є екскурсії в керуючі приміщення станції. На дверях місцевого кафе є реклама англійською. Говорить вона про можливість покататися зоною на бронетранспортері, танку і навіть стрибнути з парашутом.
Також є рух, який ходить до Зони незаконно, покарання за це мають у найближчому майбутньому посилити. Це і є Сталкер. У таких походах все може бути інакше, але й відповідальність за подібне лежить на самих порушниках.
Текст написано у 2021 першому до початку повномаштабного відкритого вторгнення росії на територію України. Тому станом на зараз (коли викладається переклад), все може бути інакше і воно є 100%